Війна між Псом і Вовком

Був собі раз у господаря Пес, що жив у великій приязні з Вовком. Зійдуться, бувало, на краю лісу під старим дубом та й балакають собі то про це, то про те: Пес оповідає Вовкові, що чувати в селі, а Вовк Псові подає лісові новини.

Раз якось говорить Вовк до Пса:

— Слухай, Гривку. Я чув, що у твойого господаря Свиня має молоді.

— Це правда. Дванадцятеро поросят привела. Гарні такі, кругленькі, рожевенькі, аж любо дивитися.

— Ай-ай-ай! — зацмокав Вовк. — Аж мені слина на язик набігає. Дванадцятеро, мовиш? Ах, мушу ще цеї ночі навідатися до них.

— Ні, Вовчику, — мовив Пес. — Не чини цього! Тямиш, яка була умова між нами? Будемо собі приятелями, я тобі буду розповідати все, що є нового в селі, але ти за те не смієш ніколи ходити до мойого господаря. Раз ти йому шкоду зробиш, то й нашій приязні амінь.

— Ні, Вовчику, — остерігав Пес, — не ходи до нас! Готова бути біда.

— Яка біда? Не бійся! Я так легесенько залізу до хліва, так делікатно там справлюся, що ніхто й не почує.

— Але я почую.

— Ти? Алеж надіюсь, що ти будеш тихо, що не схочеш видавати свойого приятеля.